Личный кабинет
ТОПИЛЕПСИН 100 табл. п/плен. оболочкой 100 мг блистер №30
rx
Код товара: 126325
Производитель: Здоровье (Украина, Харьков)
3 800,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 17.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Верх и лепсин 100
Место хранения:
Активный ингредиент: топирамат; 1 таблетка содержит топирамат 25 мг или 50 мг, или 100 мг;
Вспомогательные вещества: микрокристаллическая целлюлоза, целлюлоза (смесь моногидрата лактозы и порошковых целлюлозы (75:25)), натрийный кроскаррелоз, стеариновая кислота, гипромелоза, диоксид титана (E 171), тальк; Краситель: азирубин (E 122) (дозирование 50 мг) или тартразин (E 102) (дозирование 100 мг).
Лекарственная форма . Таблетки покрыты пленкой оболочкой.
Основные физико-химические свойства: таблетки, покрытые скорлупой пленки, с двухточечной белой поверхностью (дозирующая 25 мг), розовый (дозирующий 50 мг) или желтый цвет (дозирующий 100 мг). Мрамор разрешен на поверхности таблетки. Поперечная секция показывает два слоя (дозирование 50 мг или 100 мг).
Фармакотерапевтическая группа. Антипилептические агенты. ATH код N03A X11.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика. Топирмам относится к классу сульфата замещенных моносахаридов. Точный механизм, для которого топорам вызывает противосудорожные и профилактические действия против мигрени, неизвестен. Электрофизиологические и биохимические исследования по культурам нейронов нашли три свойства, которые могут быть связаны с антипилептической эффективностью тофараамата. Топырамат блокирует каналы натрия и подавляет возникновение повторных потенциалов действия на фоне длительной деполяризации нейронной мембраны. Topiramat увеличивает активность γ-аминобутирата (габабы) некоторых подтипов рецепторов GABA (включая рецепторы GABA), а также модулирует активность габ-рецепторов, чтобы вызвать поток ионов хлора в нейроны, указывая на то, что топырамат усиливает Деятельность этого ингибирующего нейротрансмиттера. Это действие не блокируется флумазенилом, антагонистом бензодиазепина. Кроме того, топориамат не увеличивает промежуток времени, когда ионные каналы открыты, что отличает топирацию из барбитуратов, которые модулируют рецепторы GABA.
Поскольку анти эпилептические свойства топрамата существенно отличаются от бензодиазепина, он может модулировать подтипы рецепторов, которые нечувствительны к бензодиазепину. Topirame предотвращает активацию чувственности чувствительности подтипа Cainat / AMPC (α-амино-3-гидрокси-5-метилсазол-4-пропионовой кислоты) -рецепторов к глутамату, не влияет на активность N-метила- D-Aspartate (NMDA) относительно подтипа NMDA-рецепторов. Эти эффекты топорамата являются дозависимыми в концентрации плазмы крови от 1 мкмола до 200 мкмоль, с минимальной активностью в диапазоне 1 мкмола до 10 мкмоль. Кроме того, топоризм подавляет активность некоторых изоэнцефров углевода. Согласно суровому, этот фармакологический эффект тофаамата значительно уступает соответствующему показателю ацетазоламида - известного ингибитора угольной ангидразы, поэтому эта активность топирамата не считается основным компонентом его антипелептической активности.
Фармакокинетика . Фармакокинетический профиль топирамата по сравнению с другими противопилептическими препаратами характеризуется длительным периодом полураживания в плазме крови, линейным характером фармакокинетики, предпочтительно почечной очистки, отсутствие значительных связывающих с белками и отсутствием клинически значимых активных метаболитов.
Topiramate не является потенциальным индуктором ферментов, которые являются метаболизирующими препаратами, его можно использовать независимо от приема пищи, ни один обычный мониторинг концентраций топорамата в плазме крови не требуется. Не существует скоординированной связи между концентрациями в плазме крови и эффективности или по реакциям по реакциям.
Поглощение. Топирмам поглощается быстро и эффективно. В случае устного употребления 100 мг меру умеренного пика в плазме крови (C max ) 1,5 мг / мл достигали в течение периода от 2 до 3 часов (T max ). Согласно радиоактивным ярлыкам, полученным из мочи, среднее поглощение пероральной дозы 100 мг 14 C-топирамата составляет не менее 81%. Использование пищи не приводит к клинически значимым действию по биодоступности топирамата.
Распределение в организме. 13-17% топирамата связывается с белками в плазме крови. Показано, что сайт со слабой способностью связываться с топораматом U / на эритроцитах, достигает порога насыщения при концентрациях плазмы крови более 4 мкг / мл. Значение объема распределения варьируется в обратной пропорциональной дозе зависимости. После одного приема дозы от 100 до 1200 мг средний объем распределения составляет 0,55-0,8 л / кг. Размер объема распределения зависит от пола: у женщин примерно 50% значений, наблюдаемых у мужчин, связанных с более высоким содержанием жировой ткани в организме женщин, то есть эта разница не является клинически предопределенными.
Метаболизм. После устного использования метаболизируется около 20% приемной дозы. Но у пациентов, получающих сопутствующую терапию антипилептическими препаратами, которые вызывают ферменты, которые отвечают за обмен метаболизма препарата, метаболизм тоотрамата увеличивается до 50%. Из плазмы крови были выделены моча и человеческие фекалии и идентифицированы 6 практически неактивных метаболитов, образованных гидроксилированием, гидролизом и глюкуронидацией. Каждый из этих метаболитов составляет менее 3% от общего количества меченых метаболитов, которые выделяются после применения 14 C-топирамата. В результате изучения двух метаболитов, которые составляют большую структурную часть топарамата, было обнаружено, что у них есть небольшое или нерестое действие.
Вывод от тела. Главный способ удаления неизменного топирамата (не менее 81% дозы) и его метаболиты у людей являются почками. Около 66% дозы 14 C-топирамата выделяется в неизменной форме с мочой в течение 3 дней. При нанесении 50 мг и 100 мг топирамата 2 раза в день средний почечный клиренс составляет около 18 мл / мин и 17 мл / мин соответственно. Эти данные согласуются с результатами исследований на крысах, которые TopIram использовали одновременно с пробенечком, и показывает значительное увеличение почечного зазора Topiramat. После орального использования плазменный клиренс препарата составляет 20-30 мл / мин.
Topiramat имеет низкую индивидуальную изменчивость концентраций плазмы крови, поэтому его фармакокинетические свойства предсказуются. Фармакокинетика Topiramate имеет линейный характер, зазор плазмы остается постоянным, а AUS в диапазоне дозы от 100 до 400 мг увеличивается пропорционально дозы. Пациенты с нормальной функцией почек для достижения стабильной концентрации в плазме крови могут потребоваться от 4 до 8 дней. Значение M AH после нескольких перорального введения 100 мг препарата 2 раза в день составляет 6,76 мкг / мл. После нескольких доз доз доз 50 и 100 мг 2 раза в день средний T ½ плазмы крови составлял примерно 21 час.
Сопровождающее многословное использование топирамата, 100 и 400 мг 2 раза в день, с фенитоином или карбамазепином указывает на увеличение концентрации топирамата в плазме крови в пропорциональной дозе.
У пациентов с умеренными и тяжелыми расстройствами функции почек, плазма и почечная очистка топарамата уменьшается (Cl CR ≤ 70 мл / мин). В результате для данной дозы препарата более высокие постоянные концентрации топирамата в плазме крови у пациентов с нарушением функции почек ожидаются по сравнению с лицами, у которых нет заболеваний почек. Пациенты с известной нарушенной функцией почек могут потребовать больше времени для достижения устойчивого состояния после получения каждой дозы. Пациенты с умеренными и тяжелыми расстройствами функции почек рекомендуются половину обычных начальных и поддерживающих доз.
Топирам эффективен с плазмой крови по гемодиализе. Удлиненное время гемодиализаса может привести к снижению концентрации топирамата ниже уровня, необходимого для предотвращения атак. При выборе дозы следует учитывать: 1) Продолжительность диализатора; 2) скорость оформления используемой системы диализа; 3) Эффективный почечный оформление топарамата у пациента, который находится в диализе. У пациентов с нарушениями функции печени из умеренно выраженного до тяжелой плазмы топарамат уменьшается в среднем 26%. Следовательно, пациенты с расстройствами функции печени должны применяться топорам с осторожностью.
У пожилых пациентов, у которых нет заболеваний почек, плазменный клиренс топирамата не меняется.
Фармакокинетика у детей до 12 лет. Фармакокинетические свойства топирамата у детей, как у взрослых, обнаруженных в исследовании дополнительной терапии, имеют линейный характер с дозозависимым клиренсом и стальными уровнями плазмы крови плазмы, которые увеличиваются в дозе. Тем не менее, дети имеют более высокий уровень очистки и короче T ½ . Следовательно, уровни концентрации топирамата в плазме крови для некоторых и одинаковых доз в миллиграммах на килограмм массы тела могут быть ниже для детей по сравнению с утомляющими у взрослых. Как у взрослых, антипилептические препараты, вызванные ферментами печени, уменьшают уровни концентрации стали в плазме крови.
Клинические характеристики.
Индикация. Монотерапия для лечения взрослых и детей в возрасте 6 лет с частичными атаками со средним обобщением или без него и в первую очередь обобщенных тонико-клонических приступов.
Дополнительная терапия для лечения детей в возрасте 2 и взрослых с частичными атаками со средним обобщением или без него или в первую очередь обобщенных тонико-клонических приступов, а также для лечения атак, связанных с синдромом Леннокса-Гасто.
Предотвращение приступов мигрени у взрослых после тщательной оценки возможных альтернативных вариантов лечения. Топират не рекомендуется для лечения острых состояний.
Противопоказание. Повышенная чувствительность к любым компонентам препарата. Предотвращение мигрени у беременных и женщин репродуктивного возраста, если они не используют эффективные методы контрацепции.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия. Влияние топирамата на другие антипилептические препараты. Сочетание получения топирамата с лечением других противопилепных препаратов (фенитоин, карбамазепин, вальпроенная кислота, фенобарбитал, главное) не влияет на значение их устойчивых концентраций в плазме крови, за исключением такого у отдельных пациентов, в которых Добавление топирамата к фенитоину может привести к увеличению концентрации фенитоина в плазменной крови. Это может быть связано с ингибированием удельной полиморфной изоформы фермента CYP2C19. Поэтому каждый пациент, который принимает фенитоин, и, в котором развивается клинические признаки или симптомы интоксикации, необходимо контролировать уровень фенитоина в плазме крови.
Исследование фармакокинетических взаимодействий у пациентов с пациентами пациентов с эпилепсией показали, что добавление тоотрамата к ламотригину не влияет на стабильную концентрацию ламотригина в плазме крови при дозах топирамата от 100 до 400 мг в день. Кроме того, не было никаких изменений в стоимости стабильной концентрации топирамата в плазме крови во время или после отмены лечения ламотригином (средняя доза - 327 мг в день).
Topiramame ингибирует фермент CYP2C19 и может вмешиваться в другие вещества, метаболизируемые этим ферментом (например, с диазепамом, имипрамином, моклобемидом, роганилом, омепразолом).
Влияние других противопилептических препаратов на топирамат. Фенитоин и карбамазепин снижают концентрацию топирамата в плазме крови. Дополнение (или отмена) фенитоина или карбамазепина до лечения топираматом может потребовать изменений в дозах последних. Доза должна быть выбрана, фокусируясь на достижении необходимого терапевтического эффекта.
Дополнение (или отмена) вальпроевой кислоты не вызывает терапевтически значимых изменений в концентрации топирамата в плазме крови, а соответственно, он не требует изменения в дозах топирамата.
Результаты этих взаимодействий перечислены ниже:
Поставляется PEP | Концентрация PEP | Концентрация топорамата |
Фенитоин | ↔ ** | ↓. |
Карбамазепин | ↔. | ↓. |
Вальпронная кислота | ↔. | ↔. |
Ламотриджин | ↔. | ↔. |
Фенобарбитал | ↔. | Посадка |
Примидон | ↔. | Посадка |
↔ - отсутствие эффекта;
** - увеличение концентрации у пациентов с умами;
↓ - снижение концентрации в плазме крови;
Солнце - не расследуется;
PEP - антипелептический препарат.
Другие медицинские взаимодействия.
Дигоксин. Во время исследования с использованием одной области дозы область «время концентрации» дигоксина в плазме крови (AUC) одновременно сократилось на 12%. Терапевтическое значение этого наблюдения не проясняется. При введении (или усиливающихся) пациентов с топираматом, которые принимают дигоксин, особое внимание следует уделять регулярным мониторингу концентрации дипоксинов в сыворотке крови.
Означает, что подавляют CNS. В исследованиях последствий совместимого применения топирамата с алкоголем или другими веществами, которые подавляют функции центральной нервной системы, не изучались. Не рекомендуется принимать топират вместе с алкоголем или другими лекарствами, которые вызывают функцию центральной нервной системы.
Персонажи св . _ С одновременным использованием топирамата и подготовки святого Иоанна Нет клинических исследований этого потенциального взаимодействия.
Оральные контрацептивы. Во время исследования лекарственного взаимодействия с оральными контрацептивами, в которых объединенный препарат, содержащий норэтиндиннон (1 мг) и этинилэстрадиол (35 мг), использование топирамата в дозах 50-200 мг в день не связано с статистически значимыми изменениями среднего воздействия. (AUC) каждый из компонентов орального контрацепции. Во время другого исследования значительное дозозависимое снижение эффективности этинилестрадиола наблюдалось в дозировке Topiramate 200, 400 и 800 мг в день (18%, 21% и 30% соответственно), когда обычная терапия использовалась вальпроочной кислотой Отказ В обоих исследованиях топирамат (50-200 мг в день, применимый к людям без патологии, и 200-800 мг в день, которые приняли пациентов, пациентов с эпилепсией) не повлияли на норэтиндрон. Хотя дозу-зависимое снижение эффективности этинестрадиола в дозах 200-800 мг в сутки (у пациентов с эпилепсией), значительное дозозависимое изменение эффективности этинилестрадиола при дозах 50-200 мг в день (у людей без патологии ) был замечен. Клиническое значение данных изменений неизвестно. Риск снижения эффективности противозачаточных веществ и укрепление прорывов кровотечение следует учитывать у пациентов, принимающих оральные контрацептивы наряду с топираматом. Пациенты, которые принимают оральные контрацептивы, должны сообщать о любых изменениях в условиях менструации. Даже при отсутствии прорыва кровотечение эффективность противозачаточных веществ может быть уменьшена.
Препараты лития. Было снижение (до 18%) лития AUC при получении топирамата в дозе 200 мг в день. У пациентов с биполярными расстройствами литиевая фармакокинетика оставалась неизменным при лечении топирамата в дозах 200 мг в сутки, а при нанесении топорамата в дозах 600 мг в день наблюдалось увеличение лития AUC (до 26%). Учитывая это, рекомендуется контролировать уровень лития, одновременно используемый с топориаматом.
Рисперидон. Исследование взаимодействия проведено с участием лиц без патологии и пациентов с биполярными расстройствами с использованием одного и многих доз препарата, показало аналогичные результаты. При одновременном использовании наряду с топораматом в растущих дозах 100, 250 и 400 мг в сутки было снижение AUC RiseriDone, предназначенное в дозах 1-6 мг в день, до 16% и 33% для доз 250 и 400 мг в день соответственно. Однако различия в AUC для общих активных метаболитов между лечением только рисперидоном и комбинированным лечением топораматом не были статистически значимыми. Были минимальные изменения в фармакокинетике активных метаболитов (Risperidon + 9-Hydroxyrisperiod), и никаких изменений не наблюдалось по отношению к 9-гидроксирисперидону. Кроме того, клинически значимые изменения наблюдались в фармакокинетике активных метаболитов в виде рисперидона и топирамата. После включения топирамата (250-400 мг в день) к терапии ризеридоном (1-6 мг дня) увеличивалась частота побочных реакций по сравнению с периодом лечения до переноса топирамата (на 90% и 54% соответственно). Наиболее частыми противниками после включения топирамата на лечение рисиердоном были: сонливость (27% и 12%), парестезия (22% и 0%) и тошнота (18% и 9% соответственно).
Гидрохлоротиазид. Лечебное взаимодействие оценивали в отдельном и одновременно используя гидрохлоротиазид (25 мг) и топираматом (96 мг). Результаты исследований показали, что в то же время гидрохлоротиазид и топирамат возникают увеличение C Max Topiramate на 27% и AUC на 29%. Клиническое значение этих изменений неизвестно. Назначение гидрохлоротиазида пациентам, принимающим топираматом, может потребовать коррекции дозы топирамата. Фармакокинетические параметры гидрохлоротиазида не подвергались значительным изменениям в терапии из томарамата. Лабораторные исследования показали снижение уровня калия в сыворотке в сыворотке в использовании топирамата или гидрохлоротиазида, что было более значительным при использовании топирамата и гидрохлоротиазида в комбинации.
Метформин. У ході дослідження взаємодії оцінювалися сталі значення фармакокінетичних параметрів метформіну і топірамату у плазмі крові у випадку, коли застосовували лише метформін та коли метформін і топірамат застосовували одночасно. Результати цього дослідження показали, що середні C max і AUC 0-12 h метформіну зросли на 18 % і 25 % відповідно, тоді як середній CL/F зменшився на 20 %, коли метформін застосовували разом з топіраматом. Топірамат не впливав на T max метформіну. Клінічна значущість дії метформіну на фармакокінетику топірамату невідома. Імовірно, пероральний кліренс плазми крові топірамату знижується при застосуванні разом з метформіном. Рівень зміни кліренсу невідомий. У випадку призначення (або відміни) топірамату пацієнтам, яким призначено метформін, слід приділяти значну увагу ретельному дослідженню їх діабетичного статусу.
Піоглітазон. Під час дослідження взаємодії оцінювалися сталі значення фармакокінетичних параметрів піоглітазону і топірамату у плазмі крові при застосуванні окремо та одночасно. Показане зниження AUC τ, ss піоглітазону на 15 %, яке не пов'язане з C max , ss , однак результат не статистично значущий. Крім того, було показане зниження C max , ss і AUC τ , ss активного гідроксиметаболіту на 13 % і 16 % відповідно та зниження C max , ss і AUC τ , ss активного кетометаболіту на 60 %. Клінічна значущість цих результатів не встановлена. При одночасному призначенні топірамату і піоглітазону необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.
Глібурид. Під час дослідження взаємодії, що проводилося з участю пацієнтів, хворих на цукровий діабет типу II, оцінювалися сталі значення фармакокінетичних характеристик глібуриду і топірамату у плазмі крові у випадках, коли застосовували лише глібурид (5 мг на добу) та коли глібурид і топірамат застосовували одночасно (150 мг на добу). Спостерігалося зниження AUC 24 глібуриду на 25 % під час застосування топірамату. Системний вплив активних метаболітів 4-трансгідроксиглібуриду і 3-цисгідроксиглібуриду був також знижений на 13 % і 15 % відповідно. Супровідне лікування глібуридом не мало впливу на сталі значення фармакокінетичних параметрів топірамату. При одночасному призначенні топірамату і глібуриду необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.
Інші препарати. Одночасне застосування топірамату та інших препаратів, що спричиняють виникнення нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення конкрементів у нирках. Під час лікування топіраматом слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть спричиняти фізіологічні зміни, що призводять до нефролітіазу.
Вальпроєва кислота. Одночасне застосування топірамату разом з вальпроєвою кислотою спричиняло гіперамоніємію з енцефалопатією або без неї у пацієнтів, які добре переносили терапію зазначеними препаратами окремо. У більшості випадків симптоми та ознаки зникали після припинення прийому одного з препаратів. Ця побічна реакція не пов'язана із фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок розвитку гіперамоніємії з монотерапією топіраматом або з одночасним застосуванням інших протиепілептичних препаратів не встановлений.
Повідомлялося про випадки гіпотермії, визначеної як мимовільне зниження температури тіла до < 35 ˚С, асоційовані з одночасним застосуванням вальпроєвої кислоти і топірамату, одночасно з гіперамоніємією, так і без неї. Ця побічна реакція у пацієнтів, які застосовують топірамат і вальпроєву кислоту одночасно, може виникнути як на початку лікування топіраматом, так і після збільшення добової дози.
Додаткові дослідження лікарської взаємодії. Для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими засобами були проведені додаткові дослідження. Зміни C max і AUC у результаті взаємодії наведено нижче. У першій колонці зазначено лікарський засіб, що застосовували під час супровідної терапії. У другій колонці (концентрація лікарського засобу, що застосовували під час супровідної терапії) описані зміни у концентрації лікарського засобу, що застосовували під час супровідної терапії, при додаванні топірамату. У третій колонці (концентрація топірамату) зазначено вплив одночасного застосування лікарського засобу на концентрацію топірамату.
Сумарні результати додаткових фармакокінетичних досліджень взаємодій лікарських засобів наведені нижче:
ЛЗ, що додається | Концентрація ЛЗ а | Концентрація топірамату а |
Амітриптилін | ↔ 20 % збільшення C max і AUC для метаболіту нортриптиліну | НД |
Дигідроерготамін (перорально і підшкірно) | ↔ | ↔ |
Галоперидол | ↔ 31 % збільшення AUC для метаболіту | НД |
Пропранолол | ↔ 17 % збільшення C max для 4-ОН пропранололу (топірамат 50 мг) | 9 % і 16 % збільшення C max та 9 % і 17 % збільшення AUC (пропранолол 40 мг і 80 мг) |
Суматриптан (перорально і підшкірно) | ↔ | НД |
Пізотифен | ↔ | ↔ |
Дилтіазем | 25 % зменшення AUC для дилтіазему і 18 % зменшення DEA*, ↔ для DEM* | 20 % збільшення AUC |
Венлафаксин | ↔ | ↔ |
Флунаризин | 16 % збільшення AUC (топірамат 50 мг) b | ↔ |
а – виражена у відсотках від значення C max у плазмі крові і AUC при монотерапії;
↔ – відсутність змін C max у плазмі крові і AUC (не більше 15 % від вихідних даних);
НД – не досліджувалася;
*DEA – дезацетилдилтіазем, *DEM – N-диметилдилтіазем;
b – AUC флунаризину зросла на 14 % у пацієнтів, які приймали тільки флунаризин. Зростання впливу може бути пов'язане з його накопиченням під час досягнення стійкого стану.
Дослідження показали, що прийом топірамату може призвести до зниження рівня бікарбонату у крові у середньому на 4 ммоль/л (див. розділ «Особливості застосування»).
Особливості застосування. У випадках, коли швидка відміна топірамату є медично обґрунтованою, рекомендовано здійснювати відповідний моніторинг стану пацієнта.
Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, у деяких пацієнтів може спостерігатися зростання частоти нападів або виникнення нових типів нападів при застосуванні топірамату. Ці явища можуть бути наслідком передозування, зниження концентрацій у плазмі крові протиепілептичних препаратів, що застосовують як супутню терапію, прогресування захворювання чи парадоксального ефекту.
Протиепілептичні препарати, зокрема топірамат, слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів. Зазвичай дози зменшували на 100 мг з тижневими інтервалами, у деяких хворих відміна препарату була прискорена і пройшла без ускладнень.
Головним шляхом виведення топірамату і його метаболітів у незміненому стані є екскреція нирками. Швидкість виведення нирками залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих із помірно/сильно вираженими порушеннями функцій нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі крові може знадобитися від 10 до 15 днів порівняно з 4-8 днями у хворих із нормальною функцією нирок.
Як і при будь-якому захворюванні, схему добору дози слід орієнтувати на терапевтичну ефективність (тобто ступінь зниження частоти нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що хворим із порушеннями функції нирок для встановлення стабільної концентрації топірамату у плазмі крові для кожної дози може знадобитися триваліший час.
Вживання рідини. Повідомлялося про випадки олігогідрозу (зменшення потовиділення) та ангідрозу, асоційовані із застосуванням топірамату. Зменшення потовиділення і гіпертермія (підвищення температури тіла) може виникати головним чином у дітей, які піддаються впливу високих температур навколишнього середовища.
Під час терапії топіраматом дуже важливе адекватне збільшення об'єму вживаної рідини, що може зменшити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, пов'язаних з дією фізичних навантажень і підвищених температур.
Розлади настрою/депресія. Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою і депресії.
Суїцид/суїцидальні думки. Були повідомлення про випадки суїцидальних думок і поведінки у пацієнтів, які лікувалися протиепілептичними препаратами з кількома показаннями. Існує невелике підвищення ризику суїцидальних думок і поведінки. Механізм виникнення цього ризику невідомий, також наявні дані не виключають можливості підвищення ризику у зв'язку з прийомом топірамату.
Існують дані, що події, пов'язані з суїцидом (суїцидальні думки, спроби самогубства і випадки самогубства), траплялися з частотою 0,5 % у пацієнтів, які лікувалися топіраматом, і приблизно у 3 рази вищою частотою, ніж у пацієнтів, які топірамат не приймали.
Тому необхідно проводити моніторинг ознак суїцидальних думок і поведінки пацієнтів з призначенням відповідного лікування. Пацієнтам (та особам, які їх доглядають) слід звертатися за консультацією до лікаря при першій появі ознак суїцидальних думок і поведінки.
Нефролітіаз. У деяких хворих, особливо у тих, які мають схильність до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у нирках і пов'язаних з цим симптомів, таких як ниркова коліка, біль у нирках або біль у боці. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є схильність до утворення каменів у минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі, гіперкальціурія. Жоден із цих факторів ризику не може достатньою мірою передбачити виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик може бути підвищений у хворих, які приймають супутні препарати, що спричиняють розвиток нефролітіазу.
Пацієнти із захворюваннями печінки. Пацієнтам із захворюваннями печінки топірамат слід призначати з обережністю, оскільки кліренс топірамату може зменшитися.
Гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома. При застосуванні топірамату був зареєстрований прояв синдрому, що полягав у гострій міопії, асоційованій із вторинною закритокутовою глаукомою. Синдром включав гострий напад зниження гостроти зору і/або біль в очах. Офтальмологічні прояви можуть включати міопію, зменшення глибини передньої камери, гіперемію (почервоніння очей) і підвищений внутрішньоочний тиск. Також може спостерігатися мідріаз. Описаний синдром може бути пов'язаний із супрациліарним випотом, що спричиняє зсув кришталика та райдужної оболонки і розвиток вторинної закритокутової глаукоми. Як правило, симптоми виникали після 1 місяця первинної терапії топіраматом. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, що рідко спостерігається у пацієнтів віком до 40 років, вторинна закритокутова глаукома, пов'язана із застосуванням топірамату, спостерігалась як у дітей, так і у дорослих. Лікування передбачає відміну топірамату, якщо лікар вважатиме це за доцільне, і вжиття відповідних заходів для зниження внутрішньоочного тиску. Такі заходи призводять до зниження внутрішньоочного тиску.
Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології при відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень або навіть до втрати зору.
Слід визначити, чи можна призначати топірамат пацієнтам із порушеннями зору в анамнезі.
Метаболічний ацидоз. При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний із дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі крові нижче нормального рівня при відсутності респіраторного алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібування топіраматом печінкової карбоангідрази. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча даний ефект може виявлятися у будь-який період лікування топіраматом. Рівень зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при застосуванні дорослим пацієнтам у дозі 100 мг на добу і близько 6 мг/кг маси тіла на добу при застосуванні дітям). У деяких випадках у пацієнтів відзначалося зниження концентрації нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворювання або заходи лікування, що призводять до розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських засобів), можуть бути додатковими факторами, що посилюють бікарбонатзнижувальний ефект топірамату.
Хронічний метаболічний ацидоз підвищує ризик утворення каменів у нирках і потенційно може призвести до виникнення остеопенії.
У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту.
У зв'язку з цим при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, у т. ч. визначення концентрації бікарбонатів у сироватці крові. При виникненні метаболічного ацидозу і його персистуванні рекомендується зменшити дозу або припинити застосування топірамату (застосовуючи прийом зниження дози).
Особливості дієти. При зменшенні маси тіла під час прийому топірамату слід рекомендувати підтримуючу дієту або посилене харчування.
Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Топірамат мав тератогенний вплив на мишей, щурів і кролів. У щурів топірамат долає плацентарний бар'єр.
Дані англійського реєстру вагітностей вказують на те, що може бути зв'язок між застосуванням топірамату під час I триместру вагітності і вадами розвитку (черепно-лицьові дефекти, зокрема вроджене розщеплення губи/піднебіння, гіпоспадія та аномалії різних систем тіла). Ці дані отримано при монотерапії топіраматом та лікуванні топіраматом у складі політерапії. Їх необхідно інтерпретувати з обережністю, оскільки для визначення підвищених ризиків утворення вроджених вад розвитку необхідно більше даних.
Дані реєстру NAAED вагітностей при монотерапії топіраматом вказали на майже у 3 рази вищу частоту випадків виникнення вад розвитку порівняно з контрольною групою, яка не приймала протиепілептичні препарати. Крім того, при терапії топіраматом спостерігалося збільшення частоти випадків народжуваності дітей з малою вагою (< 2500 грамів) порівняно з контрольною групою.
Крім того, дані цих реєстрів та інших досліджень вказують на те, що порівняно з монотерапією існує підвищений ризик тератогенних ефектів, пов'язаних із застосуванням протиепілептичних засобів у комбінованій терапії.
Жінкам репродуктивного віку рекомендовано використовувати адекватні методи контрацепції і розглянути альтернативні методи лікування.
У період вагітності топірамат слід застосовувати лише після інформування жінки про відомі ризики неконтрольованої епілепсії для вагітності, коли, на думку лікаря, його позитивний ефект для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Топірамат протипоказаний для профілактики мігрені у період вагітності і жінкам репродуктивного віку, якщо вони не застосовують ефективні методи контрацепції.
Екскреція топірамату у грудне молоко не вивчалася під час контрольованих досліджень.
Обмежені дослідження продемонстрували наявність топірамату у грудному молоці, тому слід вирішити питання щодо доцільності припинення годування груддю або припинення/відкладання прийому препарату, враховуючи ступінь його важливості для матері.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Топірамат має незначний/помірний вплив на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами. Пацієнта слід попередити, що топірамат впливає на ЦНС і може спричиняти сонливість, запаморочення, порушення/нечіткість зору (помутніння зору). У разі виникнення зазначених або інших небажаних реакцій, що можуть впливати на швидкість реакції, рекомендується утримуватись від керування автотранспортом або іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози. Для оптимального контролю як дорослих, так і дітей, рекомендується розпочинати лікування з низької дози з подальшим поступовим добором ефективної дози. Дозу слід підбирати і підвищувати відповідно до ефекту лікування.
Моніторинг концентрації топірамату у плазмі крові не є необхідним для оптимізації лікування топіраматом. У рідкісних випадках для досягнення оптимального клінічного ефекту лікування супровідна терапія фенітоїном з топіраматом може потребувати коригування дози фенітоїну. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну під час супровідної терапії топіраматом може потребувати коригування дози препарату. Топірамат застосовувати незалежно від прийому їжі.
Відміну протиепілептичних препаратів, включаючи топірамат, слід здійснювати поступово з метою мінімізації можливості виникнення нападів і підвищення частоти нападів незалежно від наявності випадків нападів чи епілепсії в анамнезі. Зазвичай добові дози зменшуються зі щотижневим інтервалом на 50-100 мг у дорослих, хворих на епілепсію, і на 25-50 мг у дорослих, які приймають топірамат у дозуванні до 100 мг на добу з метою профілактики мігрені. Дітям відміну топірамату проводити поступово, за 2-8 тижнів.
Монотерапія епілепсії.
Застосування монотерапії топіраматом слід базувати на спостереженнях за проявами судомних нападів при відміні супутньої терапії протиепілептичними засобами.
Якщо немає необхідності термінової відміни супутніх протиепілептичних лікарських засобів, рекомендується послідовне зменшення їх прийому приблизно на одну третину від попередньої дози протягом 2 тижнів.
Після припинення прийому лікарських засобів, які мають властивості індукторів ферментів, що відповідають за метаболізм лікарських засобів, рівень топірамату збільшується. Стан здоров'я хворого може потребувати зменшення дози топірамату.
Дорослі. Добір дози слід розпочинати з прийому 25 мг препарату на ніч протягом 1 тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 25-50 мг з тижневим або двотижневим інтервалом і застосовувати її у 2 прийоми. Якщо пацієнт не встигає адаптуватися до збільшення дози, можна застосовувати менш значне збільшення дози або більш тривалі інтервали між збільшенням. При доборі дози слід керуватися терапевтичною ефективністю.
Рекомендований рівень початкової цільової дози топірамату при монотерапії у дорослих – від 100 до 200 мг на добу, розподілених на 2 прийоми, а максимальна рекомендована доза становить 500 мг на добу, розподілених на 2 прийоми. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії добре переносять монотерапію топіраматом у дозі 1000 мг на добу. Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути придатними для всіх дорослих пацієнтів, включаючи пацієнтів літнього віку, у разі відсутності у них захворювань нирок.
Діти. Лікування дітей віком від 6 років слід розпочинати з прийому 0,5-1 мг/кг на ніч протягом 1 тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 0,5-1 мг/кг на добу з тижневим або двотижневим інтервалом; добову дозу можна розподіляти на 2 прийоми. Якщо дитина не може адаптуватися до режиму підбору дози, можна застосувати менш значне збільшення дози або більш тривалі інтервали між збільшеннями. При доборі дози слід керуватися терапевтичною ефективністю.
Рекомендований рівень початкової цільової дози топірамату при монотерапії для дітей віком від 6 років становить 100 мг на добу залежно від клінічної відповіді (це приблизно 2 мг/кг маси тіла на добу для дітей віком 6-16 років).
Додаткова терапія (парціальні епілептичні напади з наявністю або відсутністю вторинної генералізації, первинні генералізовані тоніко-клонічні напади або напади, асоційовані із синдромом Леннокса-Гасто).
Дорослі. Лікування розпочинати з добору дози шляхом прийому 25-50 мг на ніч протягом тижня. Були повідомлення про нижчі початкові дози, однак вони не вивчалися систематично. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 25-50 мг і приймати її за 2 прийоми. При доборі дози необхідно керуватися терапевтичним ефектом. У деяких хворих ефект може бути досягнутий при прийомі препарату 1 раз на добу.
Під час клінічних досліджень з додаткової терапії мінімальна ефективна доза становила 200 мг. Зазвичай підтримуюча доза становить від 200 до 400 мг на добу і застосовується у 2 прийоми.
Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути придатними для всіх дорослих хворих, включаючи пацієнтів літнього віку, за умови відсутності у них захворювань нирок.
Діти віком від 2 років. Рекомендована загальна добова доза топірамату для додаткової терапії становить у середньому 5-9 мг/кг маси тіла на добу, розподілена на 2 прийоми. Лікування розпочинати з добору дози шляхом прийому 25 мг (або менше, беручи за основу дозування 1-3 мг/кг маси тіла на добу) на ніч протягом тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 1-3 мг/кг маси тіла на добу і застосовувати її у 2 прийоми до досягнення терапевтичного ефекту. При доборі дози слід керуватися терапевтичним ефектом.
У ході досліджень добре зарекомендувала себе доза по 30 мг/кг маси тіла на добу.
Мігрень
Дорослі. Рекомендована добова доза топірамату для профілактики нападів мігрені становить 100 мг, розподілена на 2 прийоми. Добір дози слід розпочинати з прийому 25 мг ввечері протягом 1 тижня. У подальшому дозу збільшувати на 25 мг на добу з інтервалом 1 тиждень після кожного підвищення дози. Якщо пацієнт погано переносить зазначений режим добору дози, можна застосувати менш значне збільшення дози або більш тривалі інтервали між збільшенням.
У деяких пацієнтів позитивний результат досягається при добовій дозі топірамату 50 мг. Під час клінічних досліджень пацієнти отримували добові дози топірамату до 200 мг на добу. Таке дозування може бути ефективним для деяких пацієнтів, однак рекомендовано призначати його з обережністю з метою попередження підвищення частоти виникнення побічних реакцій.
Діти. Топірамат не рекомендовано для лікування або профілактики мігрені у дітей через недостатність даних з безпеки та ефективності.
Загальні рекомендації з дозування топірамату для особливих груп пацієнтів.
Порушення функції нирок. З огляду на те, що плазматичний і нирковий кліренси топірамату знижені у пацієнтів з порушеною функцією нирок (СL CR ≤ 70 мл/хв), таким хворим топірамат слід призначати з обережністю. Пацієнтам з відомою порушеною функцією нирок може знадобитися більше часу для досягнення стійкого стану після прийому кожної дози. Рекомендується половина звичайної початкової і підтримуючої дози.
Топірамат видаляється з плазми крові під час гемодіалізу, тому пацієнтам з останньою стадією ниркової недостатності рекомендовано призначати додаткову дозу топірамату, що становить приблизно половину добової дози, у ті дні, коли пацієнт перебуває на гемодіалізі. Додаткову дозу слід розподілити на 2 прийоми і застосовувати на початку та після завершення процедури гемодіалізу. Додаткову дозу можна змінювати залежно від характеристик обладнання для гемодіалізу, що використовується.
Порушення функції печінки. Пацієнтам, які мають порушення функції печінки від помірного до тяжкого ступеня, топірамат слід призначати з обережністю, зважаючи на знижений кліренс топірамату.
Пацієнти літнього віку. Для лікування пацієнтів літнього віку коригування дози не потрібне, якщо вони не мають порушень функції нирок.
Діти.
Монотерапія епілепсії. Застосовувати дітям віком від 6 років.
Додаткова терапія (парціальні напади з або без вторинної генералізації, первинні генералізовані тоніко-клонічні напади або напади, асоційовані з синдромом Леннокса-Гасто). Застосовувати дітям віком від 2 років.
Мігрень. Топірамат не рекомендовано для лікування чи профілактики мігрені у дітей через недостатність даних з безпеки і ефективності.
Передозування.
Симптоми: судоми, сонливість, порушення мовлення, затуманення зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, збудження, запаморочення, депресія. У більшості випадків клінічні прояви не є тяжкими, але були зареєстровані летальні випадки внаслідок передозування при призначенні кількох лікарських засобів, включаючи топірамат. Передозування топіраматом може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз.
Лікування. При гострому передозуванні топіраматом, якщо прийом внутрішньо відбувся нещодавно, слід одразу промити шлунок або викликати блювання. Було встановлено, що активоване вугілля адсорбує топірамат. При необхідності слід проводити симптоматичну терапію. Ефективним шляхом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується збільшити об'єм вживання рідини.
Побічні реакції. Найчастішими небажаними реакціями були: анорексія, зниження апетиту, брадифренія, депресія, порушення мовлення, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, спотворення смаку, гіпестезія, летаргія, порушення пам'яті, ністагм, парестезії, сонливість, тремор, диплопія, помутніння зору, діарея, нудота, підвищена втомлюваність, дратівливість і зменшення маси тіла.
Інфекції та інвазії: назофарингіт.
З боку крові і лімфатичної системи: анемія, еозинофілія, лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, нейтропенія.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви.
З боку метаболізму: анорексія, зниження апетиту, гіпокаліємія, підвищення апетиту, метаболічний ацидоз, полідипсія (патологічна спрага), гіперхлоремічний ацидоз.
З боку нервової системи та психіки: запаморочення, парестезія, сонливість, амнезія, порушення відчуття рівноваги, когнітивні порушення, судоми, порушення координації, зменшення концентрації уваги, дизартрія, зміна смакових відчуттів (дисгевзія), гіпестезія, інтенційний тремор, летаргія, погіршення пам'яті, зниження розумової діяльності, ністагм, погіршення психомоторних функцій, седативний ефект, тремор, агевзія (втрата смакової чутливості), афазія, аура, відчуття печіння, мозочковий синдром, незграбність, комплексні парціальні судоми, знижений рівень свідомості, постуральне запаморочення, слинотеча, дизестезія, дисграфія, дискінезія, дисфазія, дистонія, відчуття «бігання мурашок по тілу», великий судомний напад, гіперсомнія, гіпогевзія, гіпокінезія, периферична нейропатія, порушення відчуття запахів, порушення сну, пресинкопе, психомоторна гіперактивність, повторюваність мови, сенсорні порушення, втрата чутливості, розлади мовлення, ступор, синкопе, дефект поля зору, акінезія, аносмія (втрата нюху), розлад циркадного ритму сну, есенційний тремор, гіперестезія, гіпосмія, відсутність ефекту на стимули, апраксія, депресія, порушення поведінки, агресивність, збудження, злість, тривожність, брадифренія, сплутаність свідомості, депресивний настрій, дезорієнтація, порушення експресивної мови, безсоння, зміни настрою, перепади настрою, емоційна лабільність, апатія, плаксивість, порушення концентрації уваги, дисфемія, раннє ранкове пробудження, піднесений настрій, ейфорія, емоційне сплощення, галюцинації, слухові галюцинації, візуальні галюцинації, первинне безсоння, порушення спонтанного мовлення, зниження лібідо, байдужість, втрата лібідо, інтрасомнічний розлад, панічні напади, панічні реакції, параноя, персеверація, психотичні розлади, порушення здатності до читання, труднощі у навчанні, неспокійний стан, розлади сну, суїцидальне мислення, спроба самогубства, порушення мислення, відчуття безнадії, гіпоманія, манія, панічний розлад.
З боку органів зору: диплопія, нечіткість зору, порушення зору, блефароспазм, сухість в оці, підвищена сльозотеча, розширення зіниці (мідріаз), міопія, фотопсія, скотома, зниження гостроти зору, порушення акомодації, зміна візуального сприйняття глибини, амбліопія, короткочасна сліпота, однобічна сліпота, набряк повік, глаукома, нічна сліпота, пресбіопія, миготлива скотома, аномальні відчуття в оці, закритокутова глаукома, розлад руху ока, макулопатія.
З боку органів слуху і вестибулярного апарату: біль у вухах, дзвін у вухах, вертиго, глухота, нейросенсорна втрата слуху, однобічна глухота, дискомфортні відчуття в усі, погіршення слуху.
З боку серцево-судинної системи: брадикардія, пальпітація, синусова брадикардія, припливи жару, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, феномен Рейно.
З боку дихальної системи: диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, дисфонія, задишка при фізичному напруженні, гіперсекреція навколоносових синусів.
З боку травної системи: діарея, нудота, дискомфорт у животі, біль у животі, біль у верхній частині живота, запор, сухість у роті, диспепсія, гастрит, парестезія у ротовій порожнині, дискомфорт у шлунку, блювання, біль у нижній частині живота, абдомінальна чутливість, неприємний запах із рота, дискомфорт в епігастральній ділянці, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, кровоточивість ясен, глосалгія, гіпестезія у порожнині рота, біль у ротовій порожнині, панкреатит, підвищена секреція слини.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, печінкова недостатність, підвищений рівень печінкових ферментів.
З боку шкіри: алопеція, свербіж, висипання, ангідроз, алергічний дерматит, еритема, гіпестезія обличчя, генералізований свербіж, зміна кольору шкіри, набряк обличчя, кропив'янка, макулярні висипання, зміна запаху шкіри, локалізована кропив'янка, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, періорбітальний набряк, синдром Лайєлла.
З боку скелетно-м'язової системи: артралгія, спазми м'язів, сіпання м'язів, слабкість м'язів, біль у м'язах грудної клітки, міалгія, біль у боці, набрякання суглобів, втомлюваність м'язів, ригідність скелетних м'язів, відчуття дискомфорту у кінцівках.
З боку сечовидільної системи: дизурія, нефролітіаз, полакіурія, камені у сечі, гематурія, нетримання сечі, біль при сечовипусканні, ниркова коліка, біль у нирках, камені у сечовивідних шляхах, ацидоз ниркових канальців.
З боку репродуктивної системи і молочних залоз: еректильна/статева дисфункція.
Загальні порушення: підвищена втомлюваність, астенія, нездужання, дратівливість, гарячка, відчуття сп'яніння, гіпертермія, грипоподібний стан, холодні кінцівки, млявість, спрага, кальциноз, набряк обличчя.
Дослідження: зменшення/збільшення маси тіла, наявність кристалів у сечі, порушення тандемної ходи, зменшення кількості лейкоцитів, зниження рівня бікарбонатів у крові.
Діти. Побічні реакції, що спостерігалися у дітей частіше (з частотою у ≥ 2 рази), ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, розлади поведінки, агресія, апатія, первинне безсоння, суїцидальні думки, порушення концентрації уваги, летаргія, порушення циркадного ритму, погіршення сну, посилення сльозовиділення, синусова брадикардія, незвичні відчуття, порушення ходи.
Небажані реакції, що спостерігалися лише у дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія і труднощі з навчанням.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ˚С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 25 мг або 50 мг, або 100 мг № 10х3
у блістерах у коробці.
Категорія відпуску . За рецептом.
Виробник. ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров'я».
Заявник. ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров'я».
Місцезнаходження виробника/заявника та його адреса провадження діяльності.
Україна, 61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22.
ТОПИРАМАТ
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа